Найкращі методики для роботи із наймолодшими
Концепція "Український дитячий садок" за Софією Русовою
Національний дитячий садок С. Ф. Русова розглядала як виховний заклад, виховний та освітній процес у якому ґрунтується на культурі народу, до якого належать діти. Уточнюючи цю думку, дослідниця додавала, що дитячі садки, "маючи діло з дуже ніжним матеріалом, принесуть велику користь тільки тоді, коли вони по змозі будуть триматися національного ґрунту", а розпочинати таке виховання потрібно з "дитячої колиски".
Наступна вимога до організації українського дитячого садка, висунута С. Русовою, полягає у тому, що пріоритет у вихованні маленької дитини має родина, і це потрібно враховувати під час організації дитячого садка. Вона писала, щоб організувати корисний для виховання і жвавий дитячий садок, "треба ставити його якнайближче до сімейних обставин дитини, треба спілкуватися з дитиною материнською мовою… Тільки тоді справжня освіта опанує дитячою голівонькою…, не риючи прірви між своїм і чужим, між сімейним і шкільним життям".
Наступний засадничий принцип концепції українського дитячого садка С. Русової – індивідуалізація виховного процесу в дитячому садку, його відповідність вікові і природі дитини. "Індивідуалізація – то є перша вимога справедливого виховання", – підкреслювала видатний педагог.
Розвиваючи ідеї К. Ушинського, С. Русова ще на початку XX ст. обґрунтувала засади національного дошкільного виховання, а її думки про те, що лише національне виховання є надзвичайно впливовою силою у формуванні національного характеру, національної психології людини, набули актуальності у наші дні. Свою позицію щодо цієї проблеми вона висловила так: "Міцнішою нацією в наші часи виявляє себе та, яка краще других вичерпала у своєму вихованні свої глибинні національні скарби й національній психології дала вільний розвиток".
Щодо засобів естетичного виховання, то С. Русова виділяє красу і гармонію в природі, творах мистецтва, побуті, поведінці людей. Але провідним засобом естетичного виховання і виховання взагалі вона називає національне мистецтво. Прилучення дитини до краси і гармонії, до світу мистецтва, пробудження її творчих сил і бажань займатись різними видами художньої діяльності – надзвичайно важливе завдання сучасного етапу розбудови дошкільної освіти в Україні.
Стрижнем концепції С. Русової є навчання дітей рідною мовою. Спираючись на праці О. Потебні, С. Русова розглядає рідне слово, мову як джерело національного світобачення. Вона писала, що "головна вартість мови не в ній самій, а в тому, що як тільки дитина її опановує, то мова стає для неї головним знаряддям для здобування знання".
Методика Масару Ібука
Програма розвитку М. Ібуки складається індивідуально для кожної дитини.
Ключовою є ідея про те, що для малюків немає складного чи легкого матеріалу. Всупереч стереотипам про послідовність процесу пізнання, дитині все цікаво, все хочеться досліджувати.Тому М. Ібука вважав дуже важливим пропонувати дітям багато різних і складних (на думку дорослих) для сприймання речей.
У системі японського дослідника багато часу приділяється ранньому вивченню іноземних мов: М. Ібука вважав знання кількох мов нормою для кожної людини.
Залучення до музичної культури, згідно з цією методикою, має відбуватися в найбільш ранньому віці. Заняття музикою в дитинстві не лише сприяє вивченню музичної гармонії, а й виховує здатність до концентрації уваги, посидючості й навіть впливає на вироблення лідерських якостей.
Важливе значення в розвитку дитини має приділятися руховій активності. М. Ібука закликав батьків навчати дітей плавати, кататися на роликах і ковзанах з раннього віку, що сприятиме розвитку координації рухів малюка. Тісний контакт матері з дитиною, згідно з методикою М. Ібуки, є визначальним у вихованні чуйної людини: японський дослідник рекомендує частіше обіймати малюка, пригортати до себе й просто спілкуватися з ним.
У системі виховання дитини має бути встановлений режим з чітким розподілом усіх занять.
М. Ібука рекомендує:
1. Урізноманітнити заняття
2. Вчити напам’ять вірші
3. Розвивати дрібну моторику дитини
4. Тренувати ліву і праву руку однаковою мірою, що сприятиме розвитку обох півкуль мозку.
5. Не купувати дитині занадто багато іграшок
6. Більше рухатися
7. Розвивати тактильні відчуття
8. Дозволяти дитині відстоювати власні інтереси.
9. Не сваритися в присутності малюків
10. Оточити дитину кращими витворами мистецтва.
Педагогіка М. Монтессорі (“Будинок вільної дитини”)
Система Монтессорі заснована на закономірності дитячого розвитку. На прикладах з власної педагогічної практики Марія Монтессорі доводить, що дорослий може не робити щось за дитину, а допомагати їй діяти самостійно.
Дитина залежна від велетнів, які називаються дорослими. Їй важко розстебнути ґудзики на куртці, зав’язати шнурок на черевику, перенести свій стілець у зручне місце. Монтессорі пропонує вже в 2.5-3 роки дати дитині можливість зробити це і багато чого іншого самостійно. Педагог (дорослий) тільки допомагає їй. Щоб робота приносила користь, педагог (дорослий) дає малюкові короткий, на 2-3 хвилини, урок. На ньому дорослий показує, як поводитися з предметами, щоб досягти результату, а не впадати у відчай і не втрачати інтерес. Суть методу полягає в тому, щоб стимулювати дитину до самовиховання, самонавчання, саморозвитку.
Завдання вихователя – допомогти організувати дитині свою діяльність, піти власним унікальним життєвим шляхом, реалізувати свої природні дані.
Заняття для малюків у групах Монтессорі прості та життєві, причому малюків у такі групи беруть з дуже раннього віку. Сенсорний матеріал Монтессорі розвиває всі органи почуттів.
Інтерес – перше, що Марія Монтессорі виділяє у своїй педагогіці. Друге – індивідуальний підхід. Кожна дитина під час вільної роботи вибирає те, що їй подобається робити, і саме вчитель показує їй, як впоратися із завданням.
М. Монтессорі звернула увагу, що в дитини від народження до 6 років є періоди, коли вона легко і природно навчається певним речам. Так, у кілька етапів проходить, наприклад, розвиток мови, сенсорний розвиток, виникають і закріплюються соціальні навички.
Одним з численних плюсів цього методу є можливість багатостороннього розвитку маленької людини, її думок, органів чуття, моторики пальців
Методика Сесіль Лупан
Сесіль Лупан – актриса за професією, використовувала театральне мистецтво у розробці своїх ігор, виходячи з 4 основних принципів:
- найкращі вчителі для малюка – його батьки;
- навчання – це гра, яку слід припиняти раніше, ніж дитина втомиться;
- не треба перевіряти свою дитину;
- допитливість підтримується швидкістю і новизною.
Сесіль Лупан вдалося творчо адаптувати методику Глена Домана для своїх дочок, намагаючись домогтися успіху там, де спочатку її спіткала невдача. У той же час автор неухильно слідує його порадам: потрібно пам’ятати, що діти найбільше люблять вчитися – «навіть більше, ніж їсти цукерки». Її досвід узагальнено у книзі «Повір у свою дитину». Наприклад, численні картки за методикою Домана вона показує дітям не ізольовано, як не просто якийсь набір не пов’язаних між собою фактів, а по галузях знань, показуючи логічні зв’язки між ними, складає при цьому забавні пісеньки, щоб дітям було цікаво і легко запам’ятати інформацію. Картки розсортовані по галузях знань, і малюк має можливість позайматися з ними самостійно, а батьки обов’язково відповідають на його запитання, розповідають за нагоди смішні історії, співають пісеньки.
В результаті методика Глена Домана в адаптації С. Лупан стала не такою трудомісткою і більш орієнтованою на інтереси і потреби конкретного малюка. Рекомендуємо прочитати всім зацікавленим батькам її книгу. На основі рекомендацій С. Лупан ви зможете самі скласти програму розвитку для свого малюка.
Методика М.А. Зайцева
Микола Олександрович Зайцев – вчитель з 40-річним стажем. Автор принципово нових напрямків у методиках навчання читання (кубики Зайцева), викладання граматики та математики, керівник і засновник центру «Нестандартні технології в освіті».
Навчання за Зайцевим – це викладання в грі. Розкутість обстановки (діти можуть сидіти на підлозі, займатися на спортивних знаряддях, і це навіть заохочується) – головна і неодмінна умова занять.
Граючи, діти вчаться читати, розбивати слова на склади, ставити наголос, робити звукобуквенний аналіз слів, складати речення, рахувати, писати.
Методика Зайцева дозволяє задіяти такі органи почуттів, як дотик, слух, зір. Вдосконалення органів почуттів зумовлює високий рівень сприйняття навколишнього світу. А це забезпечує активний розвиток мовлення і творчих задатків дітей.
«Кубики Зайцева» – комплект з 60 кубиків з однією або двома літерами на гранях, п’яти листів таблиць, аудіозаписів і «Підручника для батьків, вихователів, вчителів». Літери на кубиках і в таблицях такого розміру, що добре видно і з десяти метрів, – важливо, щоб з самого початку діти не відчували напруги зору. Кубики розрізняються за кольором («золоті», «залізні», «дерев’яні», білі із зеленими знаками пунктуації), обсягом (великі, маленькі, подвійні), вагою (заповнюються залозками і деревинками, наявними в комплекті), за звучанням наповнювача, що лунають при їх струшуванні. Кубики дозволяють дитині (від 3.5-4 років) вчитися читати з перших же занять, а малюкам від року і трохи старшим допомагають почати говорити і читати. Одночасно з дітьми займаються за «складовими картинками» (посібник Зайцева складається з 240 картинок), діти починають читати цілими словами.
Ідеї Нікітіних
Борис і Олена Нікітіни – батьки, які виховали сімох дітей і 17 онуків. Сім'я Нікітіних втілювала в життя ідеї про значення раннього тренування розуму і тіла. Вони чесно і відкрито писали про стосунки в сім'ї, не приховуючи труднощів, ділилися способами їх подолання.
В основі системи Нікітіних лежать насамперед праця, природність, близькість до природи і творчість. Діти – господарі собі, своїх вчинків та розпорядку. Батьки ні до чого не примушують їх, лише допомагають розбиратися в складних життєвих і філософських проблемах. Дорослі підштовхують, а не випереджають дітей, вступають з ними в діалог. Головним завданням виховання, на думку Нікітіних, є максимальний розвиток творчих здібностей підростаючої людини і її підготовка до життя.
Основні принципи:
По-перше, свобода творчості дітей на заняттях. Ніяких спеціальних тренувань, зарядок, уроків. Діти займаються скільки хочуть, поєднуючи спорт з усіма іншими видами діяльності.
По-друге, легкий одяг і спортивна обстановка в будинку: спортивне знаряддя входить у повсякденне життя дітей з самого раннього дитинства, стаючи для них природним середовищем проживання, нарівні з меблями та іншими домашніми речами.
По-третє, батьківська небайдужість до того, що і як у малюків виходить, участь дорослих у дитячих іграх, змаганнях, та й взагалі – в самому житті дітей.
У батьків повинна бути тільки одна мета: не заважати розвитку дитини, а допомагати їй, не тиснути на дітей у залежності від своїх бажань, а створювати умови для подальшого їх розвитку, орієнтуючись на самопочуття і бажання дітей.
Педагогіка Амонашвілі
Система виховання та навчання за Ш.Амонашвілі – це «педагогіка цілісного життя дітей та дорослих», яка будується на началах гуманності й віри в дитину, вихованні творчістю і співпрацею педагогів із дітьми, де в якості педагогів розуміються також батьки. Гуманна педагогіка є педагогікою дисципліни, любов до дитини не може шкодити їй. За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач.
На думку педагога, головне у навчанні – це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов’язок вчителя та вихователя. Моральною основою дитячої кооперації в системі Ш.Амонашвілі є здатність радіти успіхам інших, готовність прийти на допомогу, причому не тільки в межах свого колективу: старші діти допомагають молодшим, беруть над ними шефство. Цікавими методичними новаціями у цій концепції є: скасування оцінок за навчання у балах; недопустимість порівняння дітей між собою («він у нас найрозумніший, беріть із нього приклад»); навчання одразу на кількох доступних дітям рівнях, наприклад, читання можливе від знайомства з буквами для одних до біглого читання для інших; співучасть дітей у побудові занять, у складанні завдань, утворенні власного підручника, в плануванні відповідей.
