У своєму житті більша частина людей вбачають боротьбу як сенс життя, розвиток, шлях до досконалості. Тому на сучасному етапі ми навчаємося й навчаємо наших дітей таким чином, що ставлення до оточуючого світу формується недовірливе, а згодом – вороже, агресивне. Основним пріоритетом сучасної молоді стало «боротьба з …», замість «життя за для …». У постійній боротьбі «до кінця» ми губимо найцінніше – цінність життя. На моє глибоке переконання, суспільство має переоцінити власні пріоритети. Учитися знаходити золоту середину між «програти» або «кістьми лягти, але виграти», між «довести власну правоту» або «залишитися без друга»; між «поганим миром» і «доброю сваркою». Яким чином пояснити дитині та й дорослому, де треба зупинитися і достойно залишити протистояння? Як знайти межу, де не варто пробивати стіну головою, а замислитися про причини того, що відбувається? Я особисто переконана, що дуже важливо учитися вигравати, учитися програвати, але ще важливіше вміти відокремлювати поразку від свідомого рішення піти іншим шляхом. Важливо навчитися любити без доказів. От візьмемо любов батьків до дітей. Чи знають наші діти, що ми їх любимо просто так? Навіть якщо у своєму житті вони нічого не досягнуть, знають? Чи знають, що їм не потрібно нічого доводити, а досить робити у житті те, за що сам себе поважатимеш?
Лао-цзи говорив: «Що дорожче – прославлене ім’я чи життя? Що розумніше – життя чи багатство? Що болісніше – досягати чи втрачати? Ось чому великі пристрасті неминуче ведуть до великих втрат. А невгамовне накопичення обертається величезною втратою. Знай міру – і не доведеться відчувати сором. Умій зупинитися – і не зіткнешся з небезпеками і зумієш прожити довго». У житті робити безумовне добро. Бути виваженим. У бізнесі є правило: відклади вирішення питання на дві години, і якщо, за цей час, питання не вирішиться, починай приймати рішення сам. Чи не так у житті? Тільки зупиняєшся подумати і рішення приходить саме. Нас у дитинстві так сильно навчають захищати свої інтереси (не пропускати без черги, не дозволяти обманути в магазині, дати здачі тому, хто образив…), що мимоволі ми обираємо захисну позицію, очікуючи, що ось-ось будуть нападати. Настороженість призводить до знервованості і найменший подразник у нас викликає агресію. Але ми можемо навчати дітей користуватися «зброєю», але не ходити з нею через плече постійно.
Як ви вважаєте у нашому суспільстві є шанс жити по іншому, коли філософія більшості – «Хочеш миру – готуйся до війни»?